Правило 39 Регламенту ЄСПЛ: зупинення екстрадиції у справах з ознаками політичного чи економічного переслідування

1. Постановка проблеми

Правило 39 Регламенту Європейського суду з прав людини (далі – Суд, ЄСПЛ) дозволяє зупинити фактичну передачу особи запитуючій державі в проміжку між остаточним національним рішенням про видачу та його виконанням. Механізм застосовується лише у виняткових випадках неминучого ризику непоправної шкоди; політична чи економічна мотивація переслідування сама по собі такою шкодою не є.

• Після набрання остаточності рішенням про видачу передача особи може бути здійснена в стислий строк; національні засоби захисту на цьому етапі, як правило, вичерпані.
• У справах з ознаками політичної мотивації або використання кримінального процесу в майнових чи корпоративних конфліктах цей проміжок є критичним: після передачі захист прав особи залежить від правової системи запитуючої держави.
• Тимчасовий захід не вирішує спір по суті і не оцінює обґрунтованість обвинувачення; він запобігає незворотним наслідкам до розгляду заяви Судом.

Предмет статті:

1. нормативна природа і критерії застосування правила 39 у справах про видачу;
2. межі механізму у справах з ознаками політичного чи економічного переслідування;
3. процедура подання запиту і наслідки невиконання тимчасового заходу;
4. дві ситуації: видача з України до третіх держав і видача до України з інших держав – учасниць Конвенції.

2. Нормативна база та обов'язковість тимчасових заходів

Тимчасовий захід, вказаний Судом, є обов'язковим для держави: його невиконання кваліфікується як порушення ст. 34 Конвенції. З 28.03.2024 критерії застосування закріплені безпосередньо в тексті правила 39.

Правило 39 § 1 (Регламент Суду, ред. від 15.09.2025; зміни ухвалені Пленарним засіданням Суду 23.02.2024, чинні з 28.03.2024):

«The Court may, in exceptional circumstances, whether at the request of a party or of any other person concerned, or of its own motion, indicate to the parties any interim measure which it considers should be adopted. Such measures, applicable in cases of imminent risk of irreparable harm to a Convention right, which, on account of its nature, would not be susceptible to reparation, restoration or adequate compensation, may be adopted where necessary in the interests of the parties or the proper conduct of the proceedings.»

Неофіційний переклад: Суд може у виняткових обставинах – на прохання сторони, іншої заінтересованої особи або з власної ініціативи – вказати сторонам будь-який тимчасовий захід. Такі заходи застосовуються у випадках неминучого ризику непоправної шкоди конвенційному праву, яка за своєю природою не може бути відшкодована, усунута відновленням попереднього становища чи адекватно компенсована.

• Хто вирішує (правило 39 §§ 2, 5): чергові судді з числа віце-президентів секцій; за необхідності – голова секції, палата, голова Великої палати, Велика палата або Президент Суду. Черговий суддя не розглядає запити щодо держави, від якої його обрано або громадянином якої він є (Практична настанова щодо запитів про тимчасові заходи, далі – PD, ред. від 28.03.2024, § 9).
• Форма рішення: рішення підписується суддею, імена суддів зазначаються (PD § 13); додаткове обґрунтування – на розсуд судді (PD § 24); оскарження не передбачено (PD § 25).
• Зміни 2024 р.: до 28.03.2024 текст правила 39 не містив критеріїв «exceptional circumstances» і «imminent risk of irreparable harm»; вони сформувалися в практиці Суду і кодифіковані (прес-реліз ECHR 073 (2024)).

Обов'язковість. PD § 2 прямо зазначає: «Interim measures are thus binding». Джерелом обов'язку є ст. 34 Конвенції: «The High Contracting Parties undertake not to hinder in any way the effective exercise of this right».

• Mamatkulov and Askarov v. Turkey [GC], № 46827/99 та 46951/99, 04.02.2005, § 128: «A failure by a Contracting State to comply with interim measures is to be regarded as preventing the Court from effectively examining the applicant's complaint … and, accordingly, as a violation of Article 34».
• Paladi v. Moldova [GC], № 39806/05, 10.03.2009, § 90: «it is not open to a Contracting State to substitute its own judgment for that of the Court» щодо наявності ризику; § 92: уряд має довести виконання заходу або об'єктивну перешкоду та вжиття всіх розумних кроків для її усунення.
• Olaechea Cahuas v. Spain, № 24668/03, 10.08.2006, § 81, та Rrapo v. Albania, № 58555/10, 25.09.2012, § 86: те, що ризик згодом не реалізувався, не звільняє державу від відповідальності за ст. 34.

3. Критерії застосування у справах про видачу

Захід вказується лише за наявності prima facie доказів неминучого ризику непоправної шкоди. У справах про видачу це, як правило, ризик порушення ст. 2 або ст. 3 Конвенції.

Поріг серйозності

• PD § 6: «The circumstances of a case must therefore exceed a high threshold of seriousness for Rule 39 to be engaged. Interim measures are indicated only where there is prima facie evidence of an imminent risk of irreparable harm, and not where the applicants would merely endure hardship in the absence of interim measures».
• PD § 7: у більшості справ йдеться про «clearly arguable case of a genuine threat to life and limb».
• Paladi v. Moldova [GC], § 89: захід може бути вказаний на підставі фактів, що створюють prima facie case, навіть якщо згодом вони будуть оспорені.

Охоплені права

• Mamatkulov and Askarov v. Turkey [GC], § 104: запити зазвичай стосуються ст. 2, ст. 3, винятково ст. 8 чи інших прав; «The vast majority of cases in which interim measures have been indicated concern deportation and extradition proceedings».
• Інформаційний листок «Interim measures» (березень 2024): правило 39 може застосовуватися і щодо ст. 5 та ст. 6, «where there is a risk of a “flagrant denial of justice” in the event of expulsion or extradition».
• Правило 39 не застосовується для звільнення заявника з місця позбавлення волі до рішення Суду щодо справедливості провадження (інформаційний листок). Одночасно тимчасовий захід не є підставою для тримання під вартою: Molotchko v. Ukraine, № 12275/10, 26.04.2012, § 174.

Стандарт оцінки ризику

• Soering v. the United Kingdom, 07.07.1989, Series A no. 161, § 91: відповідальність держави, що видає, настає за наявності «substantial grounds» вважати, що особа зазнає «real risk» поводження, забороненого ст. 3.
• Saadi v. Italy [GC], № 37201/06, 28.02.2008: § 127 – характер інкримінованого діяння не має значення; § 129 – заявник надає докази реального ризику, уряд повинен розвіяти сумніви; § 131 – загальні звіти про ситуацію в країні потребують підтвердження іншими доказами; § 138 – ризик не зважується з підставами видалення.
• Khasanov and Rakhmanov v. Russia [GC], № 28492/15 та 49975/15, 29.04.2022: § 94 – обов'язок співпраці у кримінальних справах обмежений абсолютною забороною ст. 3, а рівень перевірки не залежить від правової підстави видалення; § 96 – загальна ситуація насильства достатня лише в «the most extreme cases»; §§ 97, 99 – належність до групи, систематично підданої жорстокому поводженню; § 100 – за відсутності такої групи потрібні «further special distinguishing features».
• Довічне позбавлення волі: Sanchez-Sanchez v. the United Kingdom [GC], № 22854/20, 03.11.2022, §§ 95–97 – двоетапний тест (спочатку реальний ризик покарання без можливості умовно-дострокового звільнення, потім наявність механізму перегляду); § 98 – підхід Trabelsi «should be overruled». Перший етап застосовано у справі Lang v. Ukraine, № 49134/20, 09.11.2023 (видача до США; порушення ст. 3 не встановлено).

4. Політичне чи економічне переслідування мовою Конвенції

Конвенція не захищає від видачі лише з мотивів політичної чи економічної спрямованості обвинувачення. Суд оцінює ризик за ст. 3 (винятково – за ст. 6), а політичний контекст враховує як фактор індивідуального ризику – за умови його документального підтвердження.

4.1. Межі ст. 18 Конвенції

• Merabishvili v. Georgia [GC], № 72508/13, 28.11.2017, § 287: «Article 18 of the Convention has no independent existence … it can only be applied in conjunction with an Article of the Convention or the Protocols thereto»; § 305 – критерій переважної («predominant») мети.
• Kislov v. Russia, № 3598/10, 09.07.2019, §§ 92–93: твердження про «сфабриковані» обвинувачення Суд розцінив як твердження про недобросовісну мету, але обмежився перевіркою «sufficient basis for a reasonable suspicion»; скаргу за ст. 3 визнано явно необґрунтованою (§ 103).
• Наслідок: аргумент про рейдерський, конкурентний чи політичний мотив переслідування сам по собі не створює підстав для тимчасового заходу.

4.2. Коли політичний контекст підтверджено

• Iskandarov v. Russia, № 17185/05, 23.09.2010, §§ 9, 131: голова опозиційної партії і потенційний конкурент на президентських виборах; Суд встановив «special distinguishing features», що дозволяли передбачити ризик жорстокого поводження.
• Ismoilov and Others v. Russia, № 2947/06, 24.04.2008, §§ 57, 122, 126, 128: заявники-підприємці стверджували про переслідування за успішний бізнес; вирішальним стало пред'явлення обвинувачень у зв'язку з андижанськими подіями та задокументований підвищений ризик для таких осіб; обґрунтованість обвинувачень Суд не оцінював.

4.3. Два рішення щодо України: різниця в доказах

У Dzhaksybergenov Суд також зазначив, що посилання на загальні проблеми з правами людини «cannot alone serve as a basis for refusal of extradition» (§ 37). Аналогічно: Kozhayev v. Russia, № 60045/10, 05.06.2012, § 89 – за обвинувачення у звичайному кримінальному правопорушенні особливий політичний контекст відсутній.

4.4. Ризик «грубого заперечення правосуддя» (ст. 6)

• Soering, § 113: питання за ст. 6 може виникнути лише «exceptionally».
• Othman (Abu Qatada) v. the United Kingdom, № 8139/09, 17.01.2012: § 259 – приклади (заочне засудження без нового розгляду; суд із повним ігноруванням прав захисту; тримання без доступу до незалежного суду; навмисна і систематична відмова в доступі до адвоката); § 260 – «stringent test of unfairness», за 22 роки після Soering таке порушення жодного разу не встановлювалось; § 261 – тягар доведення як за ст. 3. У цій справі Суд встановив, що вислання порушило б ст. 6 через ризик використання доказів, отриманих катуванням третіх осіб.
• Ahorugeze v. Sweden, № 37075/09, 27.10.2011, §§ 115–116, 129: той самий стандарт; ризику при видачі до Руанди не встановлено.

4.5. Дипломатичні гарантії

• Othman, § 187: «assurances are not in themselves sufficient to ensure adequate protection against the risk of ill-treatment».
• Othman, § 189: 11 критеріїв оцінки, зокрема: хто надав гарантії і чи може він зобов'язати державу (iii); чи надані вони державою – учасницею Конвенції (vi); чи можна об'єктивно перевірити їх дотримання, зокрема через доступ адвокатів (viii); чи зазнавав заявник раніше жорстокого поводження в цій державі (x).
• Soldatenko v. Ukraine, № 2440/07, 23.10.2008, § 73, та Baysakov, § 51: не встановлено, що заступник генерального прокурора запитуючої держави був уповноважений надавати гарантії від імені держави.

4.6. Висновок для побудови запиту

Теза про переслідування має бути трансформована в доказову конструкцію за ст. 3:

1. індивідуальні фактори ризику з документальним підтвердженням: рішення про статус біженця чи притулок, належність до опозиції, попереднє жорстоке поводження, звіти міжнародних органів щодо осіб у подібному становищі;
2. ризик саме в місцях тримання під вартою запитуючої держави: у Soldatenko (§ 72) і Kaboulov v. Ukraine, № 41015/04, 19.11.2009 (§ 112) сам факт тримання як підозрюваного в Туркменістані та Казахстані на той час визнано достатнім;
3. аналіз гарантій запитуючої держави за критеріями Othman, § 189.

За відсутності такої конструкції запит ризикує бути відхилений як необґрунтований або неповний без передачі судді (PD §§ 31, 35).

5. Процедура подання запиту

Запит подається після вичерпання національних засобів із зупиняючою дією і не пізніше ніж за робочий день до запланованої передачі. Запит, що надійшов пізніше, Суд може не встигнути розглянути (PD § 38).

5.1. Момент подання

• PD § 38: «The Court may not be able to deal with requests in expulsion or extradition cases received less than a working day before the scheduled time of removal».
• PD § 39: якщо остаточне рішення неминуче і існує ризик негайного виконання, запит подається до його ухвалення з датою розгляду та застереженням, що він діє за умови негативного рішення.
• PD § 40: «Where it remains open to an applicant to pursue domestic remedies which have suspensive effect, the Court will not apply Rule 39 to prevent the removal».
• PD § 23: зволікати з поданням для створення більшої терміновості неприпустимо.
• Запити приймаються з понеділка по п'ятницю з 8:00 до 16:00 за страсбурзьким часом (17:00 за київським); запити після 16:00 того ж дня не розглядаються, у вихідні та святкові дні – наступного робочого дня (нотатка Секретаріату «How to contact the Court for lodging a request for an interim measure»).

5.2. Канал подання

• PD § 32: «Requests … should be lodged via the ECHR Rule 39 Site, or by fax or by post. The Court will not deal with requests sent by email».
• Адреса сайту: https://r39.echr.coe.int. Факси: +33 3 90 21 43 50; +33 3 88 41 39 00 (понад 10 сторінок – частинами). Позначка «Rule 39 – Urgent», контактна особа; у справах про видачу – «Scheduled date and time of removal and destination»; вкладення – у форматі PDF (нотатка Секретаріату).
• PD § 46: листи, надіслані електронною поштою безпосередньо суддям чи працівникам Секретаріату, не розглядаються.

5.3. Зміст запиту (PD §§ 32–37)

• дані заявника (ПІБ, дата народження, громадянство, адреса або місце тримання під вартою), представника та держави, проти якої подається запит (§ 33);
• у справах про видачу: підстави побоювань, держава призначення, очікувана дата видачі, копії ордерів на арешт, вироків, публікацій і звітів щодо держави (§ 34 A.4);
• відомості про національне провадження з копіями рішень (§ 34 B) та статті Конвенції (§ 34 C);
• довіреність (може бути надіслана невдовзі після запиту) і згода заявника (§ 34 D);
• «A mere reference to arguments set out in other documents or to domestic proceedings is not sufficient» (§ 36); неповний запит може бути визнаний необґрунтованим, і Суд не зобов'язаний зв'язуватися із заявником (§§ 35, 37);
• мова – «where possible, in one of the official languages of the Contracting Parties» (§ 32), тобто українська формально допустима.

5.4. Рішення та подальші дії

• Швидкість: у M.A. v. France, № 9373/15, 01.02.2018, § 21, запит надійшов факсом о 15:16, а о 15:45 захисника було повідомлено про застосування заходу.
• Строк дії: «until further notice, for the duration of the proceedings before the Court or for a limited period of time» (PD § 16).
• Уряд може просити про перегляд без обмеження строком (§ 26); якщо первинний запит не задоволено, заявник може подати новий у разі зміни обставин (§ 27); захід може бути скасований у будь-який час і скасовується, якщо заява не підтримується (§ 28).
• Обов'язки заявника: відповідати на кореспонденцію (§ 42), негайно повідомляти про зміну дати чи часу передачі та нові судові рішення (§ 43), регулярно інформувати про національне провадження – інакше справу може бути вилучено з реєстру (§ 44).
• Окремого строку подання повної заяви після застосування заходу PD не встановлює; загальний строк – чотири місяці з дати остаточного рішення (ст. 35 § 1 Конвенції). За правилом 47 § 5.1 (b) Регламенту недотримання формальних вимог до заяви не виключає її розгляду, якщо вона стосується запиту про тимчасовий захід.

6. Наслідки невиконання тимчасового заходу

Невиконання заходу є самостійним порушенням ст. 34 Конвенції – незалежно від того, чи встановить Суд згодом порушення ст. 3.

Ключові положення практики:

• Savriddin Dzhurayev, § 217: «The Court cannot conceive, therefore, of allowing the authorities to circumvent an interim measure … by using another domestic procedure for the applicant's removal to the country of destination».
• Trabelsi, § 151: держава не може підміняти власною оцінкою гарантій оцінку Суду і «override the interim measure».
• Savriddin Dzhurayev, § 262 (ст. 46): особам, щодо яких вказано тимчасові заходи, держава має забезпечити ефективний захист «not only in law, but also in practice».

Практичний висновок (оцінка): у Shamayev, M.A. v. France і Ali v. Serbia передача відбулася у проміжку між вказанням заходу і його доведенням до органів, що фізично здійснюють передачу. Копію рішення Суду доцільно негайно направляти центральному органу з питань видачі, суду, установі тримання під вартою та прикордонній службі запитуваної держави, не очікуючи офіційного повідомлення уряду.

7. Статистика застосування та реалістичні очікування

Тимчасовий захід залишається винятком: у 2025 р. Суд задовольнив 222 з 2 701 розглянутого запиту, а 1 984 запити (73%) визнав такими, що виходять за межі правила 39.

Прокрутіть зображення вбік або торкніться, щоб відкрити його в повному розмірі.

• У темі «вислання/видача» у 2025 р. задоволено 38 запитів і відхилено 299, тобто близько 11% розглянутих по суті (Interim measures by State and key theme 2025).
• Висока частка задоволених запитів у 2023 р. не стосується видачі: за даними Суду, 94% задоволених запитів того року стосувалися інших питань, ніж вислання чи видача; у 2024 р. – близько 70% (Analysis of statistics 2023, 2024).
• У щорічних аналізах Суду наведено дещо інші підсумки (2023 – 1 419 задоволених; 2024 – 1 630 рішень і 347 відмов); графік побудовано за зведеною таблицею 2023–2025.

Україна та Словаччина як держави-відповідачі (розглянуто / задоволено)

У 2025 р. один із двох задоволених запитів щодо України стосувався вислання чи видачі. Річних даних за 2026 р. Суд станом на 08.10.2026 не опублікував.

8. Видача з України: національний порядок і практика ЄСПЛ

Для особи, щодо якої Україна ухвалила рішення про видачу, остаточним національним рішенням є ухвала апеляційного суду. До її постановлення оскарження має зупиняючу дію, і запит за правилом 39 ризикує бути визнаний передчасним (PD §§ 31, 40).

8.1. Національна процедура (КПК України, глава 44, ред. від 21.07.2026)

1. Рішення центрального органу України про видачу вручається особі; якщо впродовж десяти днів його не оскаржено до суду, організовується фактична видача (ст. 590 ч. 3).
2. Скарга розглядається слідчим суддею протягом п'яти днів; суддя не досліджує питання винуватості і не перевіряє законність рішень органів іноземної держави (ст. 591 ч. 3, 4).
3. Апеляційна скарга подається протягом п'яти днів (ст. 395 ч. 2 п. 3; для особи, яка тримається під вартою, – з моменту вручення копії ухвали, ст. 395 ч. 3) і «зупиняє набрання нею законної сили та її виконання» (ст. 591 ч. 6).
4. Касаційне оскарження доступне «лише прокурором» з мотивів неправильного застосування міжнародних договорів і лише якщо скасування рішення про видачу перешкоджає подальшому провадженню (ст. 591 ч. 7).
5. Фактична передача здійснюється протягом 15 днів з дати, встановленої для передачі; строк може бути продовжено до 30 днів, після чого особа підлягає звільненню; правило не застосовується до спрощеного порядку за ст. 588 (ст. 593 ч. 2).

Додаткові застережні норми:

• ст. 590 ч. 4: рішення про видачу не може бути прийняте до остаточного розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, включно з оскарженням рішень щодо цих статусів;
• ст. 589 ч. 2: особа зі статусом біженця, додаткового чи тимчасового захисту не може бути видана державі, де її здоров'ю, життю або свободі загрожує небезпека, зокрема за ознакою політичних переконань, «крім випадків, передбачених міжнародним договором України»; ч. 1 п. 5, 6 – відмова у видачі, що суперечить міжнародним договорам України;
• ст. 584 ч. 10: екстрадиційний арешт «не може тривати більше дванадцяти місяців»;
• глава 44 КПК не містить норм про тимчасові заходи ЄСПЛ чи інших міжнародних органів; обов'язок їх виконання випливає зі ст. 34 Конвенції.

8.2. Вікно для запиту (оцінка). Після ухвали апеляційного суду до фактичної передачі залишається до 15–30 днів (ст. 593 ч. 2). З урахуванням PD § 39 запит доцільно готувати паралельно з апеляційною скаргою та подавати з умовою негативного рішення, якщо дата апеляційного розгляду відома.

8.3. Практика ЄСПЛ щодо України як запитуваної держави

• У Mulundkar тимчасовий захід діяв понад 15 місяців і зберіг статус-кво до припинення екстрадиційного провадження; це практична функція механізму, навіть коли рішення по суті не ухвалюється.
• У виявлених рішеннях щодо видачі з України передачі всупереч заходу не встановлено; порушення ст. 34 Україною встановлено у справі про вислання O.M. and D.S. v. Ukraine (розділ 6).
• Тимчасовий захід не є підставою для тримання під вартою: Dubovik v. Ukraine, № 33210/07 та 41866/08, 15.10.2009, § 60; Molotchko, § 174. У Soldatenko (§§ 113–114) і Kaboulov (§ 140) Суд встановив відсутність на той час законодавчої процедури тримання для видачі; у Molotchko (§ 166) правила, введені з 17.06.2010, визнано достатньо чіткими, однак за період 29.07.2010–19.05.2011 встановлено порушення ст. 5 § 1 (f) через відсутність належної ретельності (§ 176).

9. Видача до України з інших держав – учасниць Конвенції

Рішень, у яких Суд застосував правило 39 проти видачі до України або встановив, що така видача порушить ст. 3, за результатами пошуку в HUDOC станом на 08.10.2026 не виявлено. Основним полем захисту в цій ситуації є екстрадиційна процедура запитуваної держави.

9.1. Підхід Суду до видачі державі – учасниці Конвенції

• Stapleton v. Ireland (dec.), № 56588/07, 04.05.2010, § 26: Суд врахував, що запитуюча держава «is a Contracting Party and that, as such, it has undertaken to abide by its Convention obligations»; § 30 – підвищені обов'язки держави, що видає, визнавалися щодо ст. 2 і ст. 3 та ризику подальшого видалення до держави, яка не є учасницею Конвенції.
• PD § 41: особа, якій відмовлено в застосуванні заходу і яку передано до іншої держави – учасниці, «can, if necessary, introduce a fresh request against that State».
• Othman, § 189 (vi): надання гарантій державою – учасницею Конвенції є окремим критерієм їх оцінки.
• Sabadosh c. République tchèque (déc.), № 76192/13, 17.06.2014: обласний суд Усті-над-Лабем 13.12.2012 визнав видачу до України неприпустимою через побоювання щодо дотримання ст. 3 і 6; Високий суд у Празі 07.03.2013 допустив видачу, зокрема з огляду на відсутність політичного характеру переслідування та конкретні гарантії українських органів; ЄСПЛ 06.12.2013 відмовив у застосуванні правила 39; 25.04.2014 міністр юстиції Чехії відмовив у видачі, а заяву визнано неприйнятною через втрату заявником статусу жертви.

9.2. Аргументи в національній процедурі запитуваної держави

• Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. (ETS No. 024), ст. 3 § 2: видача не здійснюється, якщо «запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань». Україна ратифікувала Конвенцію Законом від 16.01.1998 № 43/98-ВР без застережень до ст. 3; заява України про неприйняття глави I Додаткового протоколу 1975 р. (звуження поняття політичного правопорушення) ст. 3 § 2 не стосується. Саме ця норма, а не правило 39, є прямим інструментом проти політично вмотивованого запиту.
• Приклад застосування: у Shiksaitov v. Slovakia, №№ 56751/16, 33762/17, 10.12.2020, § 28, Верховний суд Словаччини 02.11.2016 визнав видачу до Росії неприпустимою, зокрема з посиланням на ст. 3 §§ 1, 2 ЄКВ і наданий у Швеції притулок; сам ЄСПЛ встановив порушення ст. 5 § 1 через тримання заявника під вартою протягом року, дев'яти місяців і вісімнадцяти днів (§§ 83–84).
• Умови тримання: Sukachov v. Ukraine, № 14057/17, 30.01.2020 (пілотне рішення), § 137: «widespread structural problem resulting from a malfunctioning of the Ukrainian penal system». Рішення придатне як доказ у національному суді запитуваної держави та підстава вимагати індивідуальних гарантій за критеріями Othman, § 189. Актуальність цього висновку на дату розгляду потребує підтвердження свіжими офіційними звітами; у цій статті вона не верифікувалась.

9.3. Оцінка. У типовій справі про економічне правопорушення без індивідуальних факторів ризику запит за правилом 39 проти видачі до України має низьку імовірність задоволення: верифікованих прецедентів не виявлено, а в Sabadosh у застосуванні заходу відмовлено. Результат таких справ формується в національному суді та на етапі рішення міністра юстиції запитуваної держави.

10. Паралельні механізми та колізії

Звернення до органів ООН є альтернативою, а не доповненням: правила прийнятності всіх трьох механізмів виключають паралельний розгляд того самого питання. Вибір форуму робиться до першого звернення.

• Ст. 3 § 1 Конвенції проти катувань прямо охоплює видачу: «No State Party shall expel, return (“refouler”) or extradite a person to another State where there are substantial grounds for believing that he would be in danger of being subjected to torture».
• Компетенція органів ООН щодо конкретної запитуваної держави залежить від визнання її саме цією державою; це є резервний канал, коли запитувана держава не є учасницею Європейської конвенції з прав людини.
• Російська Федерація припинила бути учасницею Конвенції 16.09.2022 (резолюція Пленарного засідання ЄСПЛ від 22.03.2022; CM/Res(2022)3). Щодо видачі з території Росії після цієї дати правило 39 недоступне; захід адресується лише державі – учасниці, яка здійснює видачу.
• INTERPOL: ст. 3 Статуту – «It is strictly forbidden for the Organization to undertake any intervention or activities of a political, military, religious or racial character». Комісія з контролю за файлами (CCF) має виключні повноваження вирішувати питання доступу, виправлення та видалення даних; її рішення остаточні та обов'язкові (Статут CCF, ст. 3 § 2 (c), ст. 38 § 1). Видалення «червоного повідомлення» зменшує ризик затримання в третіх державах, але не скасовує вже отриманий запит про видачу (оцінка). У Mulundkar заявника затримали під час прибуття до України саме на підставі такого повідомлення (§ 4).

11. Висновки та алгоритм дій

Правило 39 – інструмент для документально підтвердженого ризику непоправної шкоди, а не засіб оскарження політичної чи економічної спрямованості обвинувачення.

1. Тимчасовий захід обов'язковий; його невиконання є самостійним порушенням ст. 34 незалежно від результату розгляду по суті (Mamatkulov and Askarov, Paladi, Rrapo).
2. Поріг застосування високий: prima facie докази неминучого ризику непоправної шкоди, переважно за ст. 2 і ст. 3; за ст. 6 – лише ризик «flagrant denial of justice».
3. Політична чи економічна мотивація переслідування враховується лише як документально підтверджений фактор індивідуального ризику (Baysakov – порушення; Dzhaksybergenov – ні).
4. Строки: після вичерпання засобів із зупиняючою дією; не пізніше ніж за робочий день до передачі і до 16:00 за страсбурзьким часом; заздалегідь – в порядку PD § 39.
5. Видача з України: вікно для запиту – між ухвалою апеляційного суду та фактичною передачею (ст. 591, 593 КПК).
6. Видача до України: верифікованих прецедентів застосування правила 39 не виявлено; основний захист – ст. 3 ЄКВ 1957 р. і національна процедура запитуваної держави.
7. Вибір між ЄСПЛ і органами ООН є виключним (ст. 35 § 2 (b) Конвенції).

Алгоритм дій

Прокрутіть зображення вбік або торкніться, щоб відкрити його в повному розмірі.

Будь-яка відповідь «ні» на одне з трьох питань переносить захист до іншого форуму; запит до ЄСПЛ у такому разі витрачає час, який потрібен для національних засобів.

Перелік перевірки перед поданням запиту

• Остаточне національне рішення або дата його ухвалення (PD §§ 38–39)
• Дата, час і пункт запланованої передачі; місце тримання під вартою
• Копії всіх рішень у екстрадиційній справі у форматі PDF
• Індивідуалізоване обґрунтування ризику за ст. 2 чи ст. 3 (або ст. 6 – flagrant denial) з посиланнями на документи
• Докази індивідуальних факторів ризику: статус біженця чи притулок, політична діяльність, попереднє жорстоке поводження
• Актуальні звіти міжнародних органів щодо запитуючої держави та осіб у подібному становищі
• Аналіз дипломатичних гарантій за критеріями Othman, § 189
• Довіреність і згода заявника (PD § 34 D)
• Відсутність паралельного звернення до органів ООН (ст. 35 § 2 (b))
• План негайного повідомлення національних органів про вказаний захід

12. Перелік джерел

Усі джерела відкрито та перевірено за повними текстами 08.10.2026. Цитати з рішень ЄСПЛ наведено мовою оригіналу.

Нормативні акти та документи Суду

• Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зі змінами, внесеними Протоколом № 15), ст. 34, 35
• Регламент Суду, ред. від 15.09.2025 (правила 39, 47)
• Practice Direction «Requests for interim measures», ред. від 28.03.2024
• Нотатка Секретаріату «How to contact the Court for lodging a request for an interim measure»
• Інформаційний листок «Interim measures», березень 2024
• Прес-реліз ECHR 073 (2024) про зміни до правила 39
• Статистика ЄСПЛ: Interim measures 2023–2025; Interim measures by State and key theme 2025; Analysis of statistics 2025
• Кримінальний процесуальний кодекс України, ред. від 21.07.2026 (ст. 395, 584, 589–591, 593)
• Європейська конвенція про видачу правопорушників 1957 р. (ETS No. 024), ст. 3; офіційний переклад; Закон України від 16.01.1998 № 43/98-ВР
• Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ред. від 27.06.2026, ст. 3
• Конвенція ООН проти катувань, ст. 3, 22; Факультативний протокол до МПГПП, ст. 5
• Правила процедури Комітету проти катувань (CAT/C/3/Rev.7), правило 114; Правила процедури Комітету з прав людини (CCPR/C/3/Rev.12), правило 94
• Статут INTERPOL, ст. 3; Статут CCF

Рішення ЄСПЛ