Чи може кредитор банку, що підлягає ліквідації, претендувати на задоволення вимог понад 200 тис. грн.?

Чи може кредитор банку, що підлягає ліквідації, претендувати на задоволення вимог більш як на 200 тис. грн., чи подарувати різницю невідомим особам?

Скажімо, у вас був депозит: ви віддали свої кошти банку і сподівались отримати їх назад із процентами після завершення строку дії договору банківського вкладу. Так буває але банк з-за різних причин перестає здійснювати свою діяльність, а, у подальшому, Національний банк України (НБУ) може відкликати його ліцензію і в гру вступить — Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО).

Законом передбачено, що якщо ваш депозит був до 200 тис. грн., то ФГВФО вам їх поверне. В цій частині вам не потрібно турбуватися.

Але якщо "ні", ваш депозит більш як 200 тис. грн., то вам потрібно думати про включення вас до реєстру акцептованих кредиторів із тим, щоб в порядку черговості ви, можливо, отримали би різницю між депозитом і отриманими від ФГВФО коштами (ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Не факт, що після продажу майна банку ви отримаєте різницю (див. положення статей 49 - 51 згаданого вище Закону). Скоріш за все, можливо, власники банку або його менеджмент до прийняття НБУ рішення про тимчасову адміністрацію вже вивели з банку всі кошти (через кредити пов'язаним особам або прямим перерахунком за рішенням іноземного суду на рахунок іноземного банку із сумнівною репутацією), залишивши йому проблемні кредити і інші борги. Також не факт, що ФГВФО продавши проблемні кредити банку факторинговим компаніям отримає від такого продажу кошти для задоволення вимог всіх кредиторів. ФГВФО щось отримає але не для всіх. Такі продажі здійснюються із солідним дисконтом.

Тим не менше — краще бути в переліку кредиторів, вимоги яких можливо будуть задоволені. Чи не бути в такому переліку і задовольнитися лише 200 тис. грн. від ФГВФО.

Бути в 4-ій черзі кредиторів банку вже добре.

Для цього вам потрібно звернутися із заявою до уповноваженої особи ФГВФО із проханням про включення до відповідного реєстру. Такі заяви, зазвичай, мають бути подані протягом 30 днів від дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку (див. положення статей 45, 49 згаданого вище Закону). Про необхідність подання такої заяви і строки подання вказуються в об'яві відповідної газети.

В Єдиному державному реєстрі судових рішень існує неймовірна кількість справ, де різні особи намагалися в примусовий спосіб вирішити питання про включення їх вимог до реєстру акцептованих кредиторів. Були випадки, коли хтось служив, а хтось хворів і пропустив 30-денний термін. Але суд, все ж таки, відмовляв, вказуючи на граничний термін для вирішення такого питання. Єдиним аргументом на користь того, що після спливу 30-денного строку вас включать в реєстр, може слугувати листування із уповноваженою особою ФГВФО. Якщо таке листування могло мати місце в період 30 днів, які гарантуються Законом, то суд зможе взяти цей доказ до уваги і примусити уповноважену особу ФГВФО включити вас до відповідного реєстру.

Перебуваючи в 4-ій черзі, маєте зважати, що перед вами ще 3 категорії осіб, які також хочуть отримати задоволення своїх вимог. Перед вами в черзі: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги ФГВФО, у тому числі покриття витрат ФГВФО, передбачених п. 7 ч. 2 статті 20 Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом.

Ви скажете, що до вас не дійде черга і немає сенсу витрачати час на ці ігри. А ось і ні.

Певна кількість небайдужих кредиторів з боку БРОКБІЗНЕСБАНК(у) і УКРГАЗПРОМБАНК(у) успішно здійснили певні кроки і визнали, наприклад, бездіяльність НБУ у тому, що саме останній проставляв рейтингові оцінки проблемним банкам, створюючи у споживача враження, що із проблемним банком все добре, і не проводив перевірки діяльності таких банків. З іншої сторони, здійснював рефінансування банку.

Якщо НБУ дозволяв собі робити такі дії і вводив, тим самим, споживача в оману, то чи не має він, нарівні із іншими винними особами, відповідати за свою діяльність / бездіяльність?

Якщо ж коштів на рахунку від проданого майна банку не вистачить, щоб задовольнити вимоги всіх кредиторів 4-ої черги, то за діяльність / бездіяльність, яка призвела до ліквідації банку(ів) має відповісти, мабуть, Держава. Чому Держава? Тому що саме вона через відповідні структури покликана здійснювати контроль над сумнівними транзакціями, які здійснюються банками.

Суди навряд чи захочуть стягувати з Держави суми по неповернутим депозитним коштам. Так як суди, на жаль, це частина Держави. Хотілось би, щоб суддя себе не ототожнював із Державою але то вже інша історія.